функції критичного мислення

Функція критичного мислення

Основне призначення критичного мислення (його функція) полягає у розв'язуванні неординарних практичних проблем: розв'язання задач, формулювання висновків, ймовірнісна оцінка та ухвалення рішень тощо.

Найважливішою умовою для розвитку критичного мислення є створення проблемних ситуацій під час навчання. На необхідності розв'язувати проблеми наголошували Дж. Д'юї, М. Ліпман, Д. Клустер, Д. Халперн, Ф. Станкато, Н. Дауд, З. Хусін та інші дослідники. Суперечлива ситуація є пусковим механізмом критичного розмірковування, а розв'язування проблем забезпечує опанування принципів, стратегій та процедур критичного мислення. Потреба у критичному мисленні виникає тоді, коли ми стикаємося із складними ситуаціями вибору, які вимагають ретельного обмірковування та оцінювання.^[28]

Характерною особливістю цього типу мислення є те, що процес міркування нестандартний, нешаблонний, відсутній готовий взірець розв'язку. Проблемність забезпечує внутрішню мотивацію навчальної діяльності учнів; спонукає вчителя ознайомити школярів із правилами критичного мислення; потребує використання проблемних методів навчання та інтерактивних занять; а також орієнтує на письмове викладення розв'язків задач та організацію осмислення цих розв'язків. А це означає, що наслідком навчання через критичне мислення виступають особистісні зміни учнів та студентів, тобто їхній розвиток: вони перебудовують свій досвід, здобувають нові знання та способи розв'язування проблемних задач.^[28]

критичне мислення (відео)

Усвідомленість

1. Усвідомленість

Усвідомленість є системотвірною властивістю, оскільки найсуттєвішою рисою критичного мислення є високий ступінь усвідомленості власних розумових дій, пильна увага до них. Усвідомленість уможливлює реалізацію інших властивостей критичного мислення, які спираються на неї та витікають з неї.

Усвідомленість проявляється

1) в розумінні характеру (рядоположності або підпорядкованості) зв’язків між знаннями;

2) в розрізненні суттєвих та несуттєвих зв’язків;

3) в розумінні механізму становлення та прояву цих зв’язків;

4) в розумінні підстав засвоєних знань (їх обґрунтованість);

5) в розумінні способів отримання знань;

6) в засвоєнні сфери та способів застосування знань;

7) в розумінні принципів, що знаходяться в основі цих способів застосування.

Усвідомленість виявляється

1) в інтерпретації знань — зміненні порядку викладу при збереженні зв’язків між окремими його фрагментами, перебудові викладу в залежності від його мети, виокремленні необхідної частини цілісного знання для відповіді на певні запитання;

2) в групуванні та систематизації знань — приведення в систему розрізнених фактів, встановлення зв’язків між ними, отримання висновків;

3) в самостійному застосуванні знань у варіативних (за зразком) чи нестандартних ситуаціях (творча діяльність).

2. Самостійність

Самостійність характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв’язувати їх, не користуючись допомогою інших людей.

3. Рефлексивність

Рефлексія (від пізньолат. reflexio — звернення назад) — форма теоретичної діяльності людини, спрямована на осмислення власних дій та їхніх законів (надзвичайно потрібна для розумового виховання, оскільки сприяє усвідомленню власних почуттів, думок та дій)^[16]; принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення і усвідомлення власних форм та передумов; предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; діяльність самопізнання, що розкриває внутрішню будову і специфіку світу людини^[17]. Рефлексувати — це означає звертати свідомість на саму себе, розмірковувати над своїм психічним станом^[18], а тому й впливати на самого себе ^[19], це процес самопізнання суб’єктом внутрішніх актів і станів^[20]. С позицій діяльнісного підходу рефлексія — це система орієнтування дій — «орієнтування в способі орієнтуваня». В рефлексії людина обіймає дві позиції почергово або одночасно: 1) позиція виконуючого дії (характеризується центрованістю на результаті; 2) позиція спостерігача за собою з боку — пізнання та контроль своїх дій, думок, переживань тощо (орієнтування в перетворенні себе)^[1]. Важливою характеристикою рефлексивних дій є орієнтування суб’єкта у самому собі, співвідносячи себе з іншими та ідеалом. Суб’єкт усвідомлює свою об’єктивно предметну або внутрішньо сконструйовану позицію по відношенню до певної дії або вчинку, а також усвідомлює свої можливості та здібності. Опертя на певну позицію, яка здійснює контроль дій, не завжди усвідомлюється — це нижчий рівень рефлексії; усвідомлення ж суб’єктом підстав і переваг своїх рефлексивних позицій є переходом на більш високий рівень рефлексії. Рефлексія розвивається від контролю за діями (орієнтування по відношенню до результату) до контролю за власними емоціями і пізнавальними процесами (орієнтування в своїх здібностях; знаннях, уміннях, навичках; цінностях; переконаннях тощо).^[1]. Сукупність способів орієнтування утворюють "образ світу". В навчальній діяльності рефлексія виконує метапізнавальну функцію — функцію пізнання суб’єктом своїх власних пізнавальних дій та забезпечує контроль за протіканням пізнавальних дій. В залежності від ступеня узагальненості виділяють три рівні рефлексії:

1) рефлексія конкретно-специфічних прийомів пізнання;

2) рефлексія предметно-специфічних прийомів пізнання;

3) рефлексія загальних прийомів пізнання (прийоми теоретичного та емпіричного мислення)^[1].

4. Цілеспрямованість

Цілеспрямованість породжується рефлексією.

«Цілеспрямовану діяльність, — стверджує Ф. Михайлов, — може здійснювати лише індивід, здатний відрізнити себе від власної діяльності (поглянути на свою діяльність з боку). Лише в такому випадку можливе ставлення до діяльності як до процесу, що направляється, що відповідає меті»^[13].

Цілеспрямованість тісно пов'язана з оцінкою. Оцінка є ключовим моментом критичності мислення, оскільки вона завжди здійснюється відповідно до критеріїв і передбачає співвіднесення реальності з певним ідеалом (стандартом), визначення ступіня їх відповідності. Як наслідок такої оцінки розробляється план (цілеутворення)дій для приведення у відповідність цих двох речей^[12].

5. Обґрунтованість

Рефлексія також породжує обґрунтованість, оскільки розглядає форми мислення та його підстави, виявляє межі достовірності та застосування шляхом критичного аналізу знання та методів пізнання.

6. Контрольованість

Ще одним наслідком рефлексії є контрольованість мислення. Пильна увага до процесу розмірковування та співвіднесення його з цілями, цінностями та нормами і є контролем.

Згорнути

7. Самоорганізованість

Контроль в свою чергу породжує самоорганізацію, самозміну. Рефлексувати - означає звертати свідомість на саму себе, розмірковувати над своїм психічним станом, а тому й впливати на самого себе.

презентація

критичне мислення

Критичне мислення — це науковий тип мислення, який використовується для розв'язання неординарних практичних задач, включає в себе загальне та предметне мислення, характеризується усвідомленістю, самостійністю, рефлексивністю, цілеспрямованістю, обґрунтованістю, контрольованістю та самоорганізованістю.